Як зрозуміти, чого я хочу?

Julia Leonenko
13 лип.
Читати 6 хв

Це одне з моїх «улюблених» питань із сесій.

— Я була керівником… Але більше цим займатися не хочу. А чого хочу — ще не зрозуміла. Що мені робити?

Іноді формулювання інше.

— Я стільки років вкладала в цю справу. А зараз дивлюся на неї і нічого не відчуваю.

— У мене нормальна робота. Хороша зарплата. Чому я хочу все кинути?

— Я взагалі більше нічого не хочу.

Особливо часто питання «чого я хочу?» з’являється у людей, які довго жили своєю роботою.

Вони вкладали в неї роки.

Вчилися.

Росли.

Брали більше відповідальності.

Ставали керівниками.

Будували кар’єру або власну справу.

А потім одного дня зловили себе на дуже неприємній думці:

«Я більше так не хочу».

І, мені здається, визнати це іноді страшніше, ніж продовжувати жити як є.

«Як ти можеш усе кинути?»

Ти тільки набралася сміливості подумати про зміни, а навколо вже з’являються голоси.

«У тебе ж така хороша посада».

«Там добре платять».

«Ти стільки років до цього йшла».

«А раптом не вийде?»

«Таких спеціалістів уже повно».

«Ще одна вирішила почати все спочатку».

Батьки можуть не зрозуміти.

Чоловік може бути проти.

Знайомі починають порівнювати тебе з усіма, хто вже працює в новій сфері.

І майже ніхто не бачив, як ти насправді жила останні роки.

Як зашивалася в задачах.

Як брала роботу додому.

Як сварилася з чоловіком, бо вдома теж нічого не встигала.

Як прокручувала робочі питання ввечері.

Як прокидалася і вже думала про роботу.

Як дивилася, що знайомі кудись їдуть, відпочивають, займаються своїми справами, і ловила себе на думці:

«А в мене взагалі є щось, крім роботи?»

Цього ніхто не бачить.

Люди бачать посаду.

Зарплату.

Статус.

Результат.

А ти бачиш ціну, яку за це платиш.

І одного дня приходить та сама остання крапля.

Все.

Як було, ти більше не можеш.

Рішення щось змінювати вже прийнято.

І тут починається найцікавіше.

Добре. А чим мені тепер займатися?

— Що ти любиш?

— Не знаю.

— Що тобі цікаво?

— Не знаю.

— Чим ти займаєшся у вільний час?

— Яким вільним часом?

Іноді після цього людина раптом згадує:

— Раніше мені подобалося малювати.

Коли раніше?

У школі.

Після школи вона навіть не пробувала.

І це, насправді, дуже важливий момент.

Як зрозуміти, чого ти хочеш, якщо останні десять років ти майже нічого нового не пробувала?

Звідки мозок має взяти відповідь?

Чому питання «чого я хочу?» іноді взагалі не працює

Мені здається, ми часто уявляємо бажання як щось, що вже лежить усередині нас готовою відповіддю.

Треба просто добре подумати.

Сісти в тиші.

Запалити свічку.

Відкрити красивий блокнот.

І раптом написати:

«Я хочу стати…»

Було б прекрасно 😄

У житті все часто набагато складніше.

Якщо людина довго жила в умовах хронічного робочого стресу, виснаження може супроводжуватися емоційним дистанціюванням від роботи та зниженням відчуття професійної ефективності. Саме ці характеристики входять у сучасне розуміння професійного вигорання.

Тому я дуже обережно ставлюся до великих життєвих рішень у момент, коли людина повністю виснажена.

У стані «я більше нічого не хочу» іноді складно зрозуміти, чи ти справді втратила інтерес до всього, чи просто занадто довго жила на межі своїх ресурсів.

І тут я б спочатку поставила інше питання:

«Коли я востаннє нормально відновлювалася?»

Не два дні лежала з телефоном після нервового зриву.

А мала період, у якому робота перестала жити в голові двадцять чотири години на добу.

Мотивація теж має свої умови

У психології є Self-Determination Theory — теорія самодетермінації.

Одна з її центральних ідей полягає в тому, що для якісної, більш автономної мотивації важливі три базові психологічні потреби:

автономія — відчуття, що я маю вибір і певною мірою сама керую своїм життям;

компетентність — відчуття, що я можу, розвиваюся і справляюся;

пов’язаність з іншими — відчуття контакту, прийняття і зв’язку з людьми.

І ось тут можна чесно подивитися на своє життя.

Скільки в ньому моїх рішень?

Де я відчуваю себе сильною і компетентною?

З якими людьми я можу бути собою?

Які частини мого життя існують переважно через «треба»?

Іноді відповідь «я нічого не хочу» починає трохи змінюватися.

Людина помічає:

«Я хочу мати більше свободи».

«Я хочу працювати з людьми».

«Я більше не хочу відповідати за величезну команду».

«Мені подобається створювати».

«Я хочу бачити результат своєї роботи».

«Я хочу мати час на сім’ю».

Це ще не назва нової професії.

Але це вже інформація про себе.

Я б не шукала одну правильну відповідь

Одна з найбільших пасток, яку я бачу:

«Мені треба зрозуміти, ким я хочу бути наступні двадцять років».

Серйозно?

Людина ще не знає, що їй сподобається через рік, але вимагає від себе скласти план до пенсії.

Я б почала з гіпотез.

Не «ким я хочу бути?».

Спробуйте записати:

«Мені цікаво перевірити, чи сподобається мені…»

Наприклад:

Мені цікаво перевірити, чи подобається мені працювати один на один із людьми.

Мені цікаво перевірити, чи хочу я більше творчості.

Мені цікаво перевірити, як я почуваюся без керівної посади.

Мені цікаво перевірити, чи подобається мені робота руками.

Мені цікаво перевірити, чи хочу я працювати віддалено.

Відчуваєте різницю?

Тепер від вас не вимагають прийняти рішення на все життя.

Ви просто досліджуєте.

Інструмент №1. «Хочу — вмію — важливо»

Візьміть аркуш і розділіть його на три частини.

Що мені подобається або викликає цікавість?

Навіть якщо це здається непрактичним.

Малювати.

Складати букети.

Організовувати події.

Говорити з людьми.

Писати.

Розбиратися в складній інформації.

Працювати руками.

Що я вже вмію?

Тут часто люди дуже себе недооцінюють.

Не тільки дипломи.

Організувати десять людей — навичка.

Заспокоїти розлюченого клієнта — навичка.

Пояснити складне простими словами — навичка.

Побудувати процес із хаосу — теж навичка.

Що для мене зараз важливо?

Саме зараз.

Не п’ять років тому.

Гроші?

Стабільність?

Свобода?

Час із сім’єю?

Творчість?

Спокій?

Кар’єрний ріст?

Вплив?

Подивіться, де ці три списки починають перетинатися.

Я не обіцяю, що там буде написано назву вашої майбутньої професії.

Але напрямки вже почнуть з’являтися.

Інструмент №2. Відокремити «я хочу» від «від мене очікують»

У підходах, що працюють із цінностями, зокрема в Acceptance and Commitment Therapy, велика увага приділяється ціннісно спрямованим діям.

Для мене тут є дуже просте практичне питання:

«Якби ніхто не міг оцінити моє рішення, чого б я хотіла спробувати?»

Ніхто не скаже, що це престижно.

Ніхто не засудить.

Мама не прокоментує.

Чоловік не скривиться.

Подруга не порівняє себе з вами.

Instagram цього не побачить.

Що ви обрали б хоча б спробувати?

Не обов’язково одразу це робити.

Спочатку просто почуйте свою відповідь.

Інструмент №3. Не думати — тестувати

Це мій улюблений пункт.

Бо можна три місяці думати:

«А чи подобалося б мені малювати?»

А можна купити фарби й провести один вечір за малюванням.

Можна рік думати про нову професію.

А можна знайти людину з цієї сфери й поговорити з нею двадцять хвилин.

Подивитися один реальний робочий день.

Взяти короткий курс.

Зробити маленький проєкт.

Допомогти комусь безкоштовно один раз і подивитися на власний стан після цього.

Я називаю це маленькими життєвими експериментами.

Після кожного запитайте себе:

Мені було цікаво?

Що дало мені енергію?

Що мене виснажило?

Чи хочу я зробити це ще раз?

Що саме мені сподобалося: процес, люди, результат чи визнання?

Останнє питання особливо цікаве.

Бо іноді нам подобається не діяльність.

Нам подобається образ себе в цій діяльності.

І це теж корисно побачити.

Інструмент №4. WOOP для однієї гіпотези

Якщо у вас уже з’явилося бажання щось спробувати, можна використати структуру WOOP:

Wish — бажання.

Що я хочу спробувати?

Outcome — результат.

Що хорошого це може мені дати?

Obstacle — перешкода.

Що в мені або моїй реальності найімовірніше завадить?

Plan — план.

Що я зроблю, коли ця перешкода з’явиться?

Наприклад:

Я хочу спробувати малювати.

Я хочу повернути у своє життя творчість.

Моя перешкода — після роботи я автоматично лягаю з телефоном.

Мій план: у середу після вечері я залишаю телефон в іншій кімнаті й малюю двадцять хвилин.

WOOP пов’язаний із досліджуваною стратегією mental contrasting with implementation intentions: бажаний результат співвідноситься з реальною перешкодою, а далі формується конкретний план дії.